Як у 1936 році уявляли Миколаїв у майбутньому
У 1936 році в газеті "Шлях індустріалізації" вийшла стаття під назвою "Погляд у майбутнє". Автор, ознайомившись з планами розбудови міста і новими проектами, вирішив зробити невелику подорож у часі та показати читачам, яким буде Миколаїв у недалекому майбутньому.
1936 рік – це той період, коли ще в пам’яті були свіжі спогади про голодні 1922 та 1932-33 роки. Це той період, коли "ворогів народу" "знаходили" майже щодня. До початку Другої світової війни залишалось три роки, а до німецької окупації нашого міста – п’ять.
Варто додати, що тоді Миколаїв був ще межах півострова і до складу не входили Богоявленськ, Тернівка, Матвіївка, Варварівка та обидві Коренихи.
Зараз, через 85 років, цікаво проаналізувати що ж цих планів було реалізовано, а що зовсім втратило сенс. Коротко.
1. "...Поїзд підходить до 300-тисячного міста, що виросло на півострові, оточеному Бугом і Інгулом. Пасажири виходять. Тут колись була станція Водопій, тепер – центральний вокзал міста. Вантажні вагони, що везуть заводам матеріали, їдуть по двох коліях – одна над Бугом, друга над Інгулом, що ведуть до заводів ім. А. Марті та ім. 61".
На 1936 рік Миколаїв орієнтовно був 150-тисячним, а відмітку 300 тисяч змогли досягнути тільки в кінці 60-х, на початку 70-х років.
Вокзал на Водопої був збудований тільки у березні 1987 року.
Завод ім.. А. Марті за роки змінив декілька назв. Нам відомий як Чорноморський суднобудівний завод. Мав і тоді, і зараз залізничні колії. А ось до заводу ім. 61 комунара прямої колії від Водопою не існує, а та, що йшла по Набережній від Старого вокзалу – була демонтована ще в 1965 році.
2. "Вам куди? В готель? Але для цього не варто їхати до центру міста. Тут, у новій східній частині міста, де колись була Слобідка, є першокласні готелі, є всі санітарно-гігієнічні заклади, і не тільки це.
Є школи, технікуми, інститути, диспансери, дитячі денні та нічні санаторії, санаторії для підлітків, дорослих, клуби, театри, кіно, головний поштамт міста, їдальні, свій районний хлібзавод, палац громадських організацій, вузол тепло-електроцентралі, ветеринарні установи, магазини, аптека-фабрика, м'ясокомбінат, харчові склади... багато перелічувати. Словом, тут прекрасне нове місце органічне продовження оновленого Миколаєва".
Ось тут трохи незрозуміло, бо вулиці Слобідські закінчуються перед проспектом Богоявленським (Жовтневим) і логічно, що проект мав на увазі всю східну частину півострова до вокзалу Миколаїв-сортувальний і район до старого Водопою.
Багато що було за роки реалізовано, наприклад, головний поштамт зараз знаходиться на вулиці Новозаводська, 1. Мясокомбінат був на 7-й Слобідській. А ось аптека-фабрика була збудована ще до революції на вулиці В. Морській і потім виробництво було розширене у тому ж місці.
3. "Ми на центральній площі овальної форми. Перед нею як у всьому місті – красиві високі будинки з 4-5 поверхів. У центрі площі високий обеліск - пам’ятник. Сама площа - не проста булижна пустка, як колись. До асфальтованого овалу з зірковим розбігом магістралей вкраплені клумби з бурхливим квітненням яскравіших квітів, що утворюють якийсь чудовий килим".
Був проект зробити центральною площею територію біля Палацу Суднобудівників. Але з огляду на те, що автор пише про "булижну пустку", то територія Базару не підходить і скоріш за все малась на увазі Соборна площа.
Центральна площа так і залишилась прямокутною. Але дивно, що автор відразу не назвав ім’я того, пам’ятник кому планували поставити у центрі. Нагадую, що це 1936 рік і кандидат на пам’ятник міг неочікувано змінитись.
4. "Ми поспішаємо побачити видатний міжміський матч на головному стадіоні. Це – у західній частині міста".
Головний стадіон Миколаєва був збудований у 1965 році.
Міжміськими матчами миколаївців не здивуєш. Тим паче, міжнародними. Взагалі, історія футболу в Миколаєві і почалася з міжнародних непрофесійних матчів між моряками з іноземних суден та місцевими майбутніми футболістами ще в 19 сторіччі. Для тих, хто цікавиться історією місцевого футболу, рекомендуємо книгу Олександра Двойнисюка та Бориса Кутового "Футбольный Николаев".
5. "Квартали не однакові. Їх кілька типів. В основному ж це група великих будинків, вільно один від одного розташованих на озелененому квадраті, обмеженому з боків широкими вулицями. Перед будинками клумби, квітники, між будівлями - кущі, алеї дерев, зелені майданчики, багато місця і для відпочинку і для ігор. При кожному кварталі дитячі заклади".
На щастя, ще Старов у 1779 році при плануванні міста робив акцент саме на широких вулицях, а важливість озеленення зрозуміли ще при Грейгу в першій половині 19 ст. До революції місто активно засаджувалось деревами, прикрашалось квітниками, існувало навіть "свято деревонасадження", було створено Миколаївське товариство любителів природи.
Повернення до постійного контролю за озелененням міста відбулося вже в 50-ті 20 сторіччя. А ось що мав автор на увазі, що у кожному кварталі дитячі заклади – не зрозуміло. Ігрові майданчики? Питання залишимо відкритим.
6. "В бік на північ-захід, на нинішній території Сухого фонтану розташовано санітарно-оптимальний район: лікувальні, санаторні корпуси, залляті сонцем, оточені садами і парком".
Ще у 19 сторіччі район Сухого фонтану слугував територіє де активно насаджувались дерева, де з оздоровчими цілями відбувались прогулянки хворих. Так, наприклад там знаходився відомий будинок відпочинку "Миколаїв", а згодом – "Комунар". Для його створення використали дореволюційну дачу заможного миколаївця.
7. "І, нарешті, ми в західній частині міста. Тут, у районі, віддаленому від гіганта заводу ім. А. Марті широкою зеленою смугою високих дерев, розкинулась півколом перероджена територія "Лісків", "Спаську", дач "Фаліївка", площею над 400 га.
Ця величезна озеленена площа – суцільний парк відпочинку. Вона розбита на сектори: масових ігор, фізкультури, військовий, видовищний, масових розваг, виставковий, натуралістичний, сільсько-господаський, спокійного відпочинку, дитячий і службово-адміністративний.
Стадіон на десятки тисяч глядачів, тренувальне футбольне поле, фізкультурні майданчики для інших видів спорту, будинки фізкультури, Червоної армії і флоту водний стадіон, планерне поле, гідроаеродром, стрільбище, павільйон Червоного хреста, манеж. Це тільки три сектори.
Кіно-театри – зимовий і літній, два театри, цирк, атракціони, павільйони суднобудування, агроіндустріальний, художній, виставок, етнографічний, природознавчий, зоопарк, виставка тропиків. Далі – показова МТС, молочна ферма, ділянка найвидатніших с.-г. культур, – це ще 4 сектори.
Бульвар-пляж, читальні, гамачні майданчики, ресторани, човнова станція, одноденні будники відпочинку, фонтани, база туризму й екскурсій, – це ще один сектор, під назвою "зона спокійного відпочинку".
Дитячі ясла, садки, майданчики, піонерський табір, місця для ігор і спорту, дитячий пляж, театр для дітей - це ще один сектор".
Багато, так? Відразу все й не осягнеш. Тому пропоную вам самим проаналізувати що було заплановано і що з цього втілилось. Зараз це територія від причалу №8, яхт-клуб, вулиця Спортивна, Леванівців, вся місцина Лісків до річкового порту.
А ось Намив не планувався навіть у найсміливіших мріях. Його територія була намита тільки у 1980-х роках.
Цікаво, що згідно проекту на захід міста планували перенести Зоопарк, який на той час знаходився ще у центрі міста.
8. "Трамвай і автотранспорт зв’язують усі райони в гармонійне ціле".
Нагадую, що на той момент мали на увазі райони міста, що знаходились у межах півострову. Район Темводу тільки був забудований.
Трамвай та автотранспорт зараз з’єднуюсь всі райони міста. Тролейбус, про який навіть не мріяли, почав курсувати у 1967 році. У 2015 році були встановлені тролейбусні стовпи до транспортного кільця Богоявленська. На сьогодні активно ведуться роботи щодо реконструкції тягової підстанції №10 у районі вул. Космонавтів та будівництво нової недалеко від ТЦ "Таврія В". Частину тролейбусів планують купувати з автономним ходом, щоб вистачало на весь шлях до заводу "Океан". Ті ж самі тролейбуси зможуть курсувати до Матвіївки, Варварівки та Ракетного Урочища.
Також влітку курсує катер з Каботажної гавані до Малої Коренихи, хоча є і маршрутні перевезення.
9. "Промислові підприємства, що колись вклинялись у житлові райони, перенесені в припортову смугу, добре обслужувану залізничними коліями".
Так, це правда. Були перенесені або реорганізовані такі промислові об’єкти як літійно-механічний завод Матвєєвой, взуттєва фабрика, пивний завод, тютюнова фабрика, млини та багато інших. А ось від "Дормашини" не відмовились.
10. "В місті збудовано теплоелектроцентраль, каналізацію, новий водогін".
Теплоелектроцентраль була збудована у 1932-1940 р. на базі "Миколаївської електроцентралі" (1927), а та в свою чергу – на базі Миколаївської міської електростанції (1902 рік).
Каналізацію почали будувати у 1930-х. До революції, окрім Міщанської канави, яка виконувала функцію каналізації, існував тільки один відомий прецедент, коли за часів Миколи Андрійовича Аркаса, від пивзаводу (вул.. Адмірала Макарова) по вулиці Артилерійській був збудований колектор до Інгулу. Міська управа планувала будувати каналізацію в центрі міста у 1915-1916 роках, але війна завадила планам.
Щодо нового водогону, то він був збудований тільки в 1958 році. І ось тут трохи докладніше.
Ми не будемо зараз згадувати про перший водогін Миколаєва – Спаський самотічний, що будувався у 1820-х. Кому цікаво, може переглянути статтю про нього на нашому сайті.
Другий водогін запрацював 1 квітня 1906 року (ст.ст), 15 березня 1907 року (ст.ст) до мережі була приєднана водонапірна вежа по проекту Шухова. У 1909 році були закінчені всі заплановані роботи по будівництву водогону. В планах була будівля ще однієї водонапірної вежі, але не склалось.
У 1936 році Миколаїв звісно потребував більше води, ніж до революції. Комісією Наркомунгоспу було розглянуто питання про постачання води з річки Інгул. Комісія дійшла висновку, що Інгул не задовольнить потреб міста і необхідно ставити питання про постачання води з Дніпра.
Саме в 1936 році до Миколаєва приїжджали геологи-розвідники, гідротехніки, санітарні техніки. Був розроблений проект будівництва водогону з дніпровською водою. Згідно цього проекту водозабір починався в районі села Антонівка (10 км від Херсону). Він повинен був забезпечити Херсон, Миколаїв, села та радгоспи, що знаходились поруч водогону. Також планувалось деяку кількість води пустити на зрошування прилеглих ланів. На його будівництво планували виділити 32 мільйони карбованців і це без урахування робіт по Херсону й проміжних відгалужень.
Я припускаю, що у 1937 роботи могли розпочатись, але згодом Друга світова війна змінила плани і проект не був реалізований. Тому це питання потребує додаткового пошуку.
До речі, у нас на сайті є стаття як піднімали Шухівську вежу після звільнення Миколаєва від нацистів.
Отже, тільки після війни інститутом "Укрдіпроводгосп" був розроблений інший проект водогону, завданням якого було створити розріджене зрошення і обводнення Інгулецького зрошуваного масиву на площі 62 тис. гектарів, а також передбачили подачу води для питних потреб міста Миколаєва. Проект був реалізований і нам відомий як Інгулецька зрошувальна система, яка формується шляхом змішування води р. Інгулець та р. Дніпро. Цей водогін працює з 1958 року і дотепер.
* * *
Якщо ви відчули смуток від того, що деякі мрії тих миколаївців не реалізувались, то хай вас тішить думка, що було зроблено більше. А якщо не тільки мріяти, але й докладати до цього зусилля, то можливо недалеко від Миколаєва згодом буде збудовано космодром і ми станемо майданчиком для міжпланетних польотів.
Автор статті: Світлана Крищенко.