Сьогодні - день загибелі Віктора Вебера

Він був справжнім патріотом Миколаєва, людиною, яка дбала про його майбутнє, склавши проект міського водопроводу та каналізації, ставши керівником будівельних робіт на початку ХХ століття.

Колектив нашого інтернет-видання висуває пропозицію щодо встановлення меморіальної дошки у Миколаєві на честь інженера, який змінив історію міста, а докладніше - у наведеному матеріалі...

Віктор Іполитович Вебер народився 12 вересня 1868 року. Закінчив курс наук в Інституті інженерів шляхів сполучення Імператора Олександра (цей заклад був одним з найкращих у Європі) і отримав право на чин колезького секретаря під час вступу на державну службу. Наказом по Міністерству шляхів сполучення його відрядили на залізничну лінію у Санкт-Петербург-Кемі, а потім - на ярославсько-Архангельську залізницю; згодом призначено на посаду у міністерство.

У 1901 році переведено по службі до Миколаєва, у розпорядження міського градоначальника. На запрошення міського голови Соковніна 3 вересня 1901 року інженер В. Вебер виголосив у Думі доповідь щодо водопостачання Миколаєва, не оминаючи проблеми каналізації міста. Інженер запевняв у необхідності найшвидшої побудови обТєктів, які у всьому світі стали предметами першої необхідності. На його думку, водопровід та каналізацію дешевше будувати водночас. В. Вебер зазначав, що ці обТєкти повинні належати місту, а не приватній особі.

Невдовзі Постановою Думи було одноголосно прийнято проект В. Вебера, визнаючи необхідність одночасного будівництва у Миколаєві подвійного водопроводу - підгрунтового та річкового - разом з каналізацією. Крім того, складання детальних проектів на сказані споруди доручили так само В. Веберу та просили міського голову прийняти на себе одноосібне керівництво усією справою з реалізації водопроводів та каналізації з правом запрошення осіб за його вибором. Незважаючи на значну критику з боку деяких установ щодо помилок проектів інженера невдовзі було затверджено план робіт: 18 травня 1904 року, отримавши гроші під заставу у розмірі 3 млн. карб. в Бесарабсько-Таврійському земельному банку, роботи розпочалися.

22 травня 1904 року відбулося офіційне закладення миколаївського водопроводу, а 24 червня, на черговому засіданні комісії, у присутності міського голови, градоначальника, міських інженерів було заслухано текст виписки з журналу технічно-будівельного комітету Міністерства внутрішніх справ, у якому було таке: надані проекти окремих споруд визнаються комітетом задовільними, а кошторисні витрати не перебільшеними, і тому, відповідно до думки технічно-будівельного комітету, дозволяється місту Миколаєву терміново приступити до будівництва подвійного водопроводу за проектами та кошторисом інженера Вебера з тим, щоб у перший рік були спорудженими водопровідна мережа, розрахована на максимальне споживання у 1 000 000 відер і обладнана кільцевою магістраллю та водонапірна башта. Паралельно з ходом цих робіт протягом першого року необхідно провести систематичні дослідження способів покращення води з річки Інгул шляхом пробної відкачки та аналізів якості та кількості води, що подається колодязями та іншими джерелами. Протягом другого року необхідно побудувати усі водопідйомні споруди, фільтри, басейни та ін., які стануть необхідними після виконаних згаданих досліджень, а проекти належить представити з кінцевими даними для вибору джерела водопостачання. Протягом третього року будівництва необхідно збудувати решту споруд та скласти технічно-грошовий звіт.

Роботи розпочалися з досліджень підгрунтових джерел у районі Спасько-Вокзального шосе, а також на території, що належала Морському відомству - Пісках. Крім того, були дослідженими усі 58 колодязів півострова, поділених відповідно до якості на три групи. Швидке будівництво водопроводу завдячувало рекомендації технічного комітету при МВС будувати кільцеву магістраль, яка не залежала від місця розташування джерел, що загалом і врятувало проект інженера В.Вебера. До того, було змінено її діаметр з 14 до 10 дюймів, що збільшило довжину мережі із загальною економією 31,760 карб. Будівництво водопроводу загалом велося підрядним способом, що вважалося найкращим для міста.

Всупереч ідеї В. Вебера, труби вирішили прокладати вздовж тротуарів, а не мостовими. Вже потім було оголошено конкурс серед заводів-виробників чавунних труб на найякісніші креслення, технічні умови, постачання і прокладку. Після запеклих дебатів перемогу здобув завод Н.П. Пастухова, з яким 11 грудня Міська Управ підписала угоду з такими зауваженнями. Мережа повинна складати 85 верст і бути абсолютно готовою до експлуатації. Канави повинні бути глибиною до 6 саж. Труби повинні заливатися між собою оливом. Повинен вестися постійний контроль за виконанням робіт. Територія повинна охоронятись. На трубах повинен бути логотип виробника. Термін виконання робіт: 1 травня 1905 - 1 липня 1906 років. Асфальтування труб і фасонних частин повинно виконуватись способом Ангуса Сміта або іншим чином, який не перешкоджає нормальному функціонуванню водопроводу. Отже, протягом свого існування Перша водопровідна комісія вирішила питання з відкриттям 10 свердловин, значної кількості колодязів, проектом портового водопроводу, придбанням труб, а також водонапірною баштою, яку В.Вебер планував використати як вирівнюючу.

Друга водопровідна комісія розпочала свою діяльність 31 березня 1905 року. яка сприяла роботам з прокладання основної мережі чавунних труб зі швидкістю 7 верст на місяць. Удосконалювалась і сама схема проектування і побудови мережі: 14-дюймову магістраль на 10-дюймову, виключено супроводжуючі труби, які мали слугувати уникненню псування магістралі та підключенню абонентів.

А 24 червня 1905 року трапилося нещастя: під час огляду колодязя №2 (глибина - 15 саж) на 4-й Поперековій, спочатку опустившись у колодязь, а потім піднімаючись уверх і знаходячись на бадді, тримаючись однією рукою за канат, а іншою пояснюючи порядок виконання роботи учню Залізничного технічного училища Асуховському, В. Вебер впав у шахту на очах багатьох працівників, зокрема, голови Комісії Грєховодова. Під час падіння інженер зламав ребра, хребет, що загалом призвело до крововиливу і раптової смерті (Рапорт Миколаївському градоначальнику Миколаївського поліцмейстера Савіна). Такого повороту справ не очікував ніхто. Справді, діяльність В. Вебера була неоціненною: завдяки його небайдужості, активності, наполегливості справи просувалися такими шаленими темпами.

Опісля екстреного засідання Водопровідної комісії з печального приводу усі повноваження інженера було перекладено на її склад, з членами якого він тривалий час тісно співпрацював. Загалом, будівництво тривало. Невдовзі розпочалися пошуки нового головного інженера, яким став Чумаков, прийнятий на прохання Х.М. Матвєєва, але невдовзі звільненого через непрофесіоналізм. Той, до речі, ще протягом кількох років відстоював свої позиції, використовуючи напади на Х. Матвєєва, інших членів Водопровідної комісії. Зрештою, до співробітництва були запрошеними молоді інженери, які здобували досвід водопровідного будівництва у Миколаєві. Незважаючи на деяк послаблення справи у квітні 1906 року водопровід було запущено, а 1909 року остаточно закінчено усі роботи.

Колектив нашого Інтернет-видання виступає з пропозицією щодо встановлення меморіальної дошки за тією адресою, де загинув В. Вебер з метою вшанування великого сподвижника водопровідної справи у Миколаєві і сподівається на підтримку.

Тарас Кремінь